А що, як це правда? Дослідження цензури та інтелектуальної свободи в антропології

Illustration

Разом із антропологом Аароном Анселлом я запускаю спільне дослідження цензури в антропології. Ми шукаємо колег, які вважають, що цензура є проблемою в нашій дисципліні, щоб долучитися до редагованого збірника та серії подкастів. Якщо ви теж бачите цензуру як проблему для антропології, будь ласка, заповніть форму нижче. Ми будемо раді почути вiд Вас!

Антропологія — вимоглива дисципліна. Вона наполягає, що для розуміння інших ми повинні призупинити власні судження. Її сила — у важко здобутій відкритості: у готовності жити в суперечності, займати незручні позиції й іти за доказами, куди б вони не вели. Ця інтелектуальна сміливість, незалежність і свобода — серцевина нашої справи — стають дедалі вразливішими до різних форм несвободи.
Сьогодні імпульс до цензурування приходить із багатьох боків: з університетського моралізму, державного контролю за музеями та вишами, від редакторів і рецензентів, етичних комісій, професійних провокаторів, грантових рад, студентів із прихованими камерами, адміністраторів, донорів і політиків. Незалежно від джерела, наслідок один — він підточує саму суть нашої дисципліни.
Цей проєкт має на меті зрозуміти цензуру в антропології — задокументувати її, проаналізувати й відкрити для колективного осмислення. Ми починаємо з простого, але тривожного запитання: А що, як це правда? Ми не маємо на увазі якусь абсолютну істину, а лише те, що ми як науковці — на основі власних спостережень — вважаємо істинним. Що, якщо після важкої етнографічної праці ми приходимо до висновків, у правдивість яких віримо, але не наважуємося їх оприлюднити? До якої антропології ми тоді звертаємося? І що робить деякі висловлювання «неможливими»?
Що стоїть на кону, коли етнографічну правду приглушують? Якими мовними актами — публічними нападками, кампаніями дискредитації, «захисними» порадами, погрозами роботодавців, замовчуванням — наші колеги, студенти, адміністрації та уряди змушують нас мовчати? Чи мають існувати дискурсивні межі антропологічного пошуку — своєрідне дисциплінарне «вікно Овертона» — і якщо так, то які філософські підстави його виправдовують? Хто визначає ці межі й за яким принципом?
А що, якщо те, що ви побачили, почули й зрозуміли, — точне, обґрунтоване й важливе, але неприйнятне для панівних чутливостей? Що буде, якщо ви це скажете? А якщо ні? Для нас, наших студентів і самої дисципліни це не риторичні запитання. Вони стосуються самого виживання антропології як особливого способу пізнання світу.
Ми хочемо почути колег з усіх чотирьох підполів: біологічної, соціокультурної, археологічної та лінгвістичної антропології.
Ми плануємо створити:
1. Редагований збірник аналітичних есеїв, що розмірковують над досвідом цензури — з анонімізованими прикладами рецензій, листування або адміністративного втручання; 2. Подкаст-серію, у якій ці розмови триватимуть публічно.
Наша мета — не викривати журнали, видавництва чи конкретних осіб, а показати, як працює система. Ми просимо авторів зберігати анонімність, коли йдеться про колег (рецензентів, редакторів, адміністраторів, журнали). Публічні посадовці — інша річ.
Якщо ви зацікавлені в участі, будь ласка, заповніть форму нижче, і ми з вами зв’яжемося.
Аарон Анселл (Virginia Tech) і Анастасія Пілявськi (King’s College London)

Made with